Вже понад три роки правобережна частина Херсонщини, зокрема, обласний центр, перебувають під російськими обстрілами. В умовах атак 24/7 із різних видів озброєння живуть десятки тисяч людей. А з ними знаходяться представники служб, які забезпечують життєдіяльність на цій території, від комунальників до волонтерів. Як працює гуманітарний сектор у прифронтовому Херсоні і чи вдається долати виклики на відстані лічених кілометрів від ворога? Про це спілкуємося з головою громадської організації «Місто Сили», кандидатом юридичних наук Євгеном ГІЛІНИМ.
Для довідки: «Місто Сили» – громадська організація, створена у 2021 році. Працює в секторі забезпечення потреб цивільного населення та відновлення громад у Херсонській, Миколаївській та Одеській областях. ЇЇ місія – збереження людського капіталу Півдня України, покращення якості життя громадян та сприяння стійкому розвитку регіонів.
-Отже, Євгене, ми спілкуємося про прифронтову Херсонщину. І буквально у січні нового року російський дрон атакував пункт гуманітарної допомоги у с. Дар’ївка, де люди саме чекали на життєво необхідні речі. Відомо про загиблого та поранених. Ваша думка про це, як представника гуманітарного сектору?
– По-перше, на російське дронове «сафарі», яке мало місце 5 січня у Дар’ївці, оперативно відреагував Гуманітарний координатор ООН в Україні Матіас Шмале. Він нагадав, що місця розподілу гуманітарної допомоги захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Та, як бачимо, для РФ законів та конвенцій не існує. По-друге, відомо, що ця атака була не спонтанною. Пункт гуманітарної допомоги працював у населеному пункті близько року і про нього знало обмежене коло людей. І кожен раз, коли туди доставлялася гуманітарна допомога, зберігалася максимальна конфіденційність. У даному ж випадку було наведення, є така інформація. Ми також засуджуємо такі дії країни-агресора. Це по суті терористичний акт, черговий доказ того, що Росія воює не з армією нацистів, як вони говорять, а з миром в Україні, мирним населенням. Вони знищують цивільну інфраструктуру, вбивають цивільних людей в Херсонській області. І це вже настільки очевидно, що не потребує додаткових доказів.
– Власне, в таких умовах ГО «Місто Сили» працює з часу повномасштабного вторгнення, і, здається, ситуація дедалі ускладнюється, чи не так? Чим для вашої організації запам’ятався 2025 рік, окрім постійних хованок волонтерів від ворожих безпілотників?
– 2025 рік розвіяв мої ілюзії на рахунок того, що війна закінчиться швидко і в Херсоні скоро настане мир. Думаю, ці ілюзії зіграли не останню роль у поточній енергетичній кризі, бо ми несправедливо надіялись, що цей жах не може так довго тривати, тому скоро минеться. Саме тому ми думали, що буде достатнім розподіл грошової допомоги та продуктів харчування, швидкий ремонт пошкодженого обстрілами житла та ін. Але насправді нічого цього недостатньо, бо це не потрібно, коли у тебе вдома мінусова температура і немає світла, через знищену вщент критичну інфраструктуру. Ворог навіть не дає змоги херсонцям повною мірою скористатися грошима, які ми виплатили для оплати «комуналки» у зимовий період. Адже з теплом проблеми і світло з перебоями. І тому 2025 рік чітко дав зрозуміти – не може бути ілюзій, на наступний рік треба готуватися і знаходити рішення, здатні забезпечити стабільний рівень хоча б базових благ для жителів Херсонщини.
– А чого найбільше зараз потребують люди в Херсоні і чому не виїжджають із прифронтової території?
– Як не прикро, найбільш гострою є потреба у простих, базових речах – у теплі для власного житла, свіжих продуктах, електроенергії та звʼязку. Тому що, коли в тебе від холоду трусяться руки, ти ні про що не думаєш, тільки про тепло. Так само з усім іншим: немає світла – нема життя, нема звʼязку – нема з ким поговорити чи щось почитати, бо ти – сам на сам із темрявою, немає продуктів – тут взагалі все ясно. Щодо того, чому херсонці не виїжджають. Коли почалася окупація, дуже багато людей виїхали з Херсона. Потім, коли правобережжя Херсонщини було звільнене, виїхала ще частина містян, хтось повернувся, не дивлячись, що ворог почав масовані обстріли звільненої території. У різний період з листопада 2022 дотепер в області проживало від 180 (на початку 2023) до 134 (як на сьогодні) тисяч людей. Варто сказати, що держава та суспільство не змогли забезпечити гідні умови проживання і реінтеграції людей у приймаючих громадах. Херсонська влада була зацікавлена, щоб ці люди повернулися, тому вона не адвокатувала інтереси своїх ВПО в інших громадах. Центральна влада не регулювала ринок нерухомості, в результаті чого ми отримали захмарні ціни на оренду, зумовлені виключно ринковими правилами. Жодних програм системної допомоги для ВПО реінтегруватись та ставити повноцінними членами суспільства у приймаючих громадах. Всі сподівалися, що війна швидко закінчиться, і так із року в рік, але ситуація лише погіршується. І тому люди, які виїхали в інші громади, отримали там дуже масштабний негативний досвід: нема роботи, житла, свої ж попіднімали ціни на все, навкруги суцільний осуд (“це через вас херсонців почалась війна”, “ви не тією мовою говорите”, “не так поводитесь, не так думаєте” – скільки всього чули мешканців Півдня чи Сходу у інших регіонах своєї ж країни). Взагалі, скажіть, як у своїй країні на п’ятий рік війни людина може мати статус ВПО? Тобто, що виходить: українець всередині своєї країни не зміг реінтегруватися, стати частиною іншої громади, не зміг отримати житло, роботу, стале медичне забезпечення і освіту, де б у садочку, школі розуміли, що це за дитина і як з нею працювати. На жаль, не кожна громада може похвалитися таким підходом до людей, які були змушені виїхати зі свого регіону через війну. Зараз, якщо провести опитування з реінтеграції переселенців в Україні, то, повірте, отримаємо дуже негативний зріз. Ті, хто не зміг стати “своїм” у інших куточках України, вони і не там, і не тут – живуть на чужині, поки не допече, а потім, на весну-літо їдуть додому, до своїх стін у Херсоні, бо немає більше для них ніяких стін в Одесі, Львові, Києві… Тому вони вимушені повертатися в рідний Херсон, де рідні стіни, немає цього упередження, де є житло і близькі люди. Уявіть собі, наскільки негативний досвід внутрішнього переміщення треба отримати херсонцям, щоб не боятися повертатися додому, де щодня тисячі обстрілів і дронових атак.
– При тому, що Херсон цілодобово під ворожими обстрілами, там залишається чудова практика – оперативно долати наслідки «прильотів». Рятувальники, комунальники, волонтери. Команда ГО «Місто Сили» теж задіяна в таких роботах?
– І справді, масштаби руйнувань внаслідок обстрілів у Херсоні надзвичайні. Уявіть, щодоби ушкоджень зазнають від 50 до 200 осель, офісів, магазинів і т.д. У людей, у бізнесу, що зараз у Херсоні, немає таких збережень, щоб самостійно відремонтувати своє житло чи робоче приміщення. Ми знаємо, скільки коштують будівельні матеріали: середня вартість одного швидкого ремонту житла – зашити вікна, двері і, може, якусь частину даху – це 220 доларів, тобто, близько 10 тисяч гривень. Це без ціни за роботу. На платних засадах будівельники беруть 25 000 гривень за те, щоб накрити брезентом 100 квадратних метрів даху у «червоній зоні». Очевидно, що тільки громадський сектор та комунальні підприємства можуть допомогти зробити щось безкоштовно. Добре, що в місті є КП “Парки Херсона” і ХОКАРС (обласна комунальна рятувальна служба). Але в червоній зоні – ремонтують тільки приватні бригади, оскільки ми не маємо жодного права наражати життя своїх працівників на таку небезпеку. Саме тому ми закликаємо людей, попри всі складнощі евакуації, виїжджати з “червоної зони” Херсона. Адже, продовжуючи там мешкати, ви піддаєте ризику співвітчизників – тих, хто погоджується ремонтувати вам розбиті дахи, прибувати на виклики “швидкої”, ДСНС. Водночас, таких людей, які залишаються у себе вдома, в “червоній зоні”, ми не можемо засуджувати. Тільки вчора говорив з жінкою 75-ти років, яка живе на вул. Дніпропетровській (Героїв Крут зараз, це 300 м. від Дніпра), вона з паличкою мусить іти на вулицю, щоб подзвонити дітям, адже підтримувати мобільну мережу операторам в тому районі – треба бути героєм. Можете собі уявити, в яких умовах вона там живе, коли навкруги з сусідів лише одна така сама старенька жінка. І вона не їде нікуди, бо її ніде не чекають – діти живуть в Києві і так само – виживають. Ми бачили стільки життєвих історій, обставин, причин, що нам ніколи не збагнути ситуацій, в яких опинилися ті чи інші люди. Допомога нашим співвітчизникам в таких небезпечних районах – це критичні місії.
Також варто сказати, що влада і комунальні працівники, які працюють в Херсоні, не мають окремого статусу. Тобто, якщо, наприклад, працівник військової адміністрації якогось району постраждає від обстрілу, його родина не отримає виплат, які могла б отримати родина, наприклад, військовослужбовця чи поліцейського. Буде лише звичайна допомога з місцевого бюджету на поховання чи безоплатне лікування. Комунальним працівникам, які постійно ризикують своїм життям на прифронтовій території, взагалі вже можна давати статус УБД, а це більше 6 тисяч людей тільки у Херсонському районі. І саме їхніми силами забезпечується вся надзвичайно складна робота. Бригада екстреного реагування ГО «Місто Сили», ремонтуючи житло, працює із додатковими засобами безпеки. І надскладні умови в роботі для нас почалися ще у 2023 році, з часів ліквідації в Херсонській громаді затоплення внаслідок підриву Каховської ГЕС.
-Які проєкти наразі є в ГО «Місто Сили» для херсонців?
Окрім того, що на постійній основі мобільна бригада відновлює житло після обстрілів, ми ще надаємо людям будматеріали для самостійного відновлення осель. Також працює мережа наших волонтерів, які забезпечують гуманітарною допомогою. Наразі у нас діє проєкт з одним із благодійних фондів, видаємо продуктові набори для ВПО у Херсонській громаді. Великим напрямком діяльності ГО «Місто Сили» наразі є підтримка юного покоління херсонців. На жаль, доволі поширений наратив, що дітям на таких територіях не варто допомагати, адже їм тут взагалі не місце, і, мовляв, через таку підтримку сім’ї не виїжджають. Але ми вже з вами говорили про те, чому не виїжджають люди з Херсона – причина у відсутності умов для проживання в інших громадах. Якщо ж ще й громадський сектор на місцях не допомагатиме їм, ці сім’ї залишаться сам на сам. У ГО «Місто Сили» з 2024 року активно функціонує простір для дітей та жінок, згодом ми розширили його до молодіжної складової. Навіщо це потрібно? Зараз у Херсоні проживає понад 5 тисяч дітей. Рівень стійкості цих хлопців і дівчат на кілька порядків вище, ніж у тих, які мешкають у мирних регіонах України. Найголовніший меседж – дітям у Херсоні дуже потрібне не онлайн, а живе спілкування з однолітками, якісь цікавинки. Бо вони живуть в умовах дистанційної освіти з 2020 року, з часів пандемії COVID-19, тобто, вже більше п’яти років. Плюс – постійні загрози через обстріли. Ці діти знають, що таке дрони, ракети, КАБи, мінометні обстріли, як відрізнити їх на звук, як треба діяти і виживати. Тобто, рівень стійкості надзвичайно високий. Разом із тим, високий і рівень вразливості. І коли так сталося, що партнери, з якими ми відкривали цей простір, згорнули свої програми в Україні, ми сказали – дитячий центр не буде закрито у жодному разі. Тоді ми не мали донорського фінансування на продовження роботи Центру, але ми продовжили роботу і з часом залучили фінансову підтримку міжнародного партнера і зараз Центр допомагає понад 500 мешканцям району у різних форматах. з часом нас командою центру, яка розуміючи важливість підтримки для херсонських дітей, працювала навіть за неповного фінансування. Також дуже вдячний всім партнерам, які підтримували нашу організацію у той час, і всім, хто й досі підтримує наш Центр.
– Відомо, що ГО «Місто Сили» надає безоплатну правову допомогу для жителів українського півдня, які постраждали внаслідок війни. А нещодавно ваша організація оголосила про набір «100 юридичних справ» для повного супроводу у судах та інших державних органах. Хто може звертатися по допомогу до ваших фахівців і які справи сюди підходять?
– Правова допомога зараз – надважливий напрямок нашої роботи, бо це забезпечення доступу до справедливості. Мати доступ до правових сервісів, які дають людині правовий статус, захищеність перед свавіллям, відновлення її прав, документів, отримання справедливих компенсацій, визнання прав людини – це така ж базова потреба цивілізованої людини, як і потреба у безпеці, продуктах харчування, медицині. Якщо питання дотримання прав людини відкладати на другий, третій ряд, бо “на дворі війна”, “і так складно жити”, “зараз не до юридичної бюрократії”, то тоді знецінюється вся наша боротьба за перемогу і самозбереження України як держави і українців як нації. За що тоді ми стоїмо у цій війні, тримаємо військо, свої громади і їх мешканців, підтримуємо один одного, як не за право бути. Якщо цього права нема, і в країні досі є громадяни, які все ще не можуть реалізувати те чи інше своє конституційне право, то ми ризикуємо отримати зневіру цих громадян у всій системі. А тепер уявіть, якщо це сотні тисяч наших співгромадян. Тільки в Херсонській області проживає близько 140 тис. мешканців, у кожного з яких є, як мінімум, 2 юридичні проблеми: втрата житла, близьких, документів, вимушене переселення, втрата іншого майна, пенсії, борги, тощо. Це 280 000 запитів на справедливість. Правоохоронна система не витримує цього валу запитів та проблем, і люди часто отримують у відповідь на свої звернення несправедливі, часто незаконні відмови, їх постійно “футболять”. Поставте себе на місце цієї людини: формується чітке враження, що все навколо несправедливе, повністю несправедливий світ: війна забрала і так багато, радості нема, діти за кордоном, майно знищили і ще й тут, коли ти звертаєшся до державних органів – отримуєш несправедливі відповіді. І тому оце право на справедливість є фундаментальним для цивілізованої людини. І ми дуже хочемо, щоб у цій нашій роботі ті люди, які вважають, що їхнє право на доступ до справедливості було порушене, звернулися до нас. І щоб наші адвокати допомогли відновити права людей. З іншого боку, ми також розуміємо, що інколи відмова держслужбовця, працівника прокуратури, поліції чиі суду в тому чи іншому праві, часто буває відгуком особистої трагедії такого держслужбовця. Тому ми також хочемо більш активно комунікувати на широкий загал ті складні умови, в яких доводиться виконувати свої обовʼязки працівникам тих державних органів, які виконують свій обовʼязок в Херсоні попри небезпеку і постійне розлучення зі своєю родиною, в постійному пошуку безпеки. Зараз ми також проводимо велике дослідження рівня якості та доступності правових сервісів у Херсонській області в умовах постокупаційного відновлення. Експерти, задіяні у проєкті, розробляють комплексні рекомендації щодо покращення доступу громадян до правових послуг. Вони включатимуть:
– процедури, способи та інструменти отримання доступу до різних правових послуг (у тому числі в цифровому форматі), які будуть відображені на мапі правничих послуг,
– аналіз існуючих бар’єрів, з якими зіштовхуються заявники,
– чіткі інструкції, процедурні поради та стратегії для забезпечення справедливого доступу до правових послуг.
Підсумковий звіт з рекомендаціями ми представимо державним органам та неурядовим організаціям для подальшої інтеграції в їхню діяльність.
–Євгене, на Ваш професійний погляд, чи змінився громадський сектор за час війни в Україні, чи важко стало працювати таким організаціям, як ваша?
– Так, все трансформується, змінюється і неуродявий сектор так само. Ми вже бачимо тенденції, які визначатимуть діяльність НГО у 2026 році в Україні. Однією з них є вимога більшого гуртування громадського сектору. Адже складність проблем, з якими доводиться працювати, підвищується. Для вирішення потрібне мультисекторальне бачення, тобто, маємо бути експертами у різних секторах. Наприклад, проблема з ТЕЦ. Якщо неможливо її відремонтувати, то які рішення треба застосовувати? Рішення з сонячними батареями, з енергозберігаючими пристроями для забезпечення колективних пунктів обігріву чи підзарядки електричної? Як має бути облаштована ця інфраструктура тоді, колективна або індивідуальна? Тобто, ці всі питання вимагають мультисекторального бачення, із фокусом на інфраструктуру, законодавство, технічну сферу, сектор комунального майна. Інакше прийняття ефективних рішень неможливе. Тому ми плануємо в цьому році більше обʼєднуватись з нашими друзями та однодумцями з інших НУО, розвивати себе і весь сектор в напрямку обʼєднань, спілок, консорціумів.
-Чого не вистачає вашій громадській організації, щоб виконувати гуманітарні задачі на прифронтовій території ще краще?
– Наша лінія безпеки закрита на базовому рівні – бронежилети, шоломи, аптечки, навчання з тактичної медицини. Антидронові детектори постійно оновлюються, тому що змінюється частота ворожих дронів. Окрім таких приладів нам потрібні броньовані машини. Вже п’ятий рік ми не маємо можливості забезпечити організацію таким транспортом, із базовим рівнем хоча б B-3, B-4, вже не кажучи про B-6-й, адаптованим під гуманітарні потреби. Тому наші волонтери їздять на звичайних “корчах”.
Ще одне питання – фінансова підтримка організації. ГО «Місто Сили», наприклад, постійно в пошуку ресурсів. І це дуже сильно виснажує. Ми знаємо, як потрібно працювати, і вміємо працювати в таких небезпечних умовах. Ми інтегровані в координаційні механізми з Організацією Об’єднаних Націй та владою. Наші фахівці є членами різних рад, кластерів інших координаційних механізмів. Тобто, ми вміємо працювати в постійній небезпеці і координуватися, але нам потрібні ресурси. Ми знаємо, куди їх залучити, тільки от їх постійний пошук, поєднаний з постійним розвитком і змінами – це сильно виснажує.
– Настав 2026 рік, і вже очевидно, що він буде нелегкий. Які плани у громадської організації «Місто Сили» на цей період? Чи залишається у пріоритеті прифронтовий Херсон?
– У нас залишаються ті ж сектори діяльності, що й були. Екстрений, правозахисний, розвиток дітей, молоді і жінок, інклюзія та безбарʼєрність. Також цього року хочемо додати ще один сектор. Це робота з інфраструктурою громади, покращенням умов для життя ВПО. Ми зараз якраз знаходимося у стадії стратегічного планування для організації цього року. Підтримувати людей Херсона ми почали з часів окупації, і це було не менш відповідально і складно. Не припинимо це робити й тепер. Сильні, бо разом!