Зазвичай судді не дають інтерв’ю, маючи певні принципи щодо спілкування з медійниками, ніби остерігаючись, щоб інформація щодо певних справ не потрапила на загал. Разом із тим, правосуддя вершать глибокі люди, з аналітичним складом розуму, яким є про що розповісти. Сьогодні – чистий ексклюзив. Вдалася взяти інтерв’ю не просто у судді у відставці. Григорій Смирнов віддав 38 років роботі у правоохоронних органах, 30 років працював суддею. Свого часу був головою Херсонського міського суду. А зараз він – представник команди громадської організації «Місто Сили» і відповідає за реалізацію проєктів правової допомоги жителям українського півдня. Григорій Семенович не приховує – був закритий для ЗМІ і це його перше інтерв’ю.
– Григорій Семенович, з чого все починалося у Вашій кар’єрі – з міліції?
– Я розпочав свою трудову діяльність у 1982 році на посаді слідчого УМВС Херсонської області. Мені якось пощастило після закінчення Вищої слідчої школи потрапити одразу до обласного управління міліції. Тоді там працювали «зубри» слідчої системи, які розслідували складні, гучні кримінальні справи. Аркадій Козинець, Володимир Ляшук, Яків Мальцев, Олександр Шубін, та я можу багато імен назвати. Я був наймолодшим у відділі, там пропрацював 8 років.
– Григорію Семеновичу, а за яким принципом тоді розподілялися справи, можливо, молодим слідчим давалися простіші справи?
– Не було поняття «прості справи», було таке – маєш працювати на всі сто, так само, як і слідчі з великим досвідом. У нас було чимало господарчих справ, а також – за фактом хабарів, багатоепізодні справи крадіжок, а більшість справ були – це посадові злочини. Також доводилося працювати в резонансних справах, зокрема, за фактом вбивств. Ми доводили в суді вину досить бувалих обвинувачених.
– А, може, пригадаєте приклад такої справи?
– Оскільки ми працювали в обласному УМВС, розслідували справи за злочинами у районах Херсонщини. Так одна з моїх перших справ стосувалася Новокаховського хлібокомбінату. Там викрадали хліб, підробляли документи і продавали через мережу магазинів. Схему організував експедитор хлібокомбінату. Там працювала велика група людей і у справі проходили понад 50 обвинувачених. Потім у мене по Бериславу була резонансна справа. Консервний завод – директор і бухгалтер, крадіжки у великих розмірах. Тоді практично всі справи доходили до суду і винні отримували реальні покарання. Скажу, що нам працювалося простіше, бо і світ був простішим, без масштабної корупції. Служба в міліції принесла мені великий досвід. Оскільки кожна справа потребувала такого ексклюзивного підходу. Це ж не просто крадіжка: випив, пішов, вкрав, все. Тут потрібно було вивчити фігуранта справи, щоб розуміти, як спілкуватися з людиною, щоб вона розповіла, як вчинила злочин, дійсно як все було, не придумуючи нічого. Розроблявся план, стратегія, вибудувати її й довести справу до логічного кінця допомагали старші колеги.
– Григорію Семеновичу, а розкажіть як Ви стали суддею?
– Майже всі мої справи у слідчому відділі УМВС мали підсудність обласного суду. Так от тоді я багато спілкувався з суддями, бачив щоденну їхню роботу. І вловив себе на думці: хочу бути суддею. А тоді якраз була така тенденція зі скорочення штатів у міліції. Під «косу» потрапив і наш слідчий відділ. І коли нас, які безпосередньо розслідували справи, залишилося всього троє, стало зрозуміло, що працювати буде набагато важче. Я закінчив Вищу слідчу школу, ця освіта давала право працювати в суді. Тож і прийняв відповідне рішення. Пройшов екзамени, здав тести і т.д. І в квітні 1990 року мене призначили суддею Суворовського районного суду м. Херсона. Там я пропрацював 26 років. А в 2016 році об’єднали районні суди – у Херсонський міський суд. Туди перейшли працювати всі судді, які здали кваліфікаційні екзамени. Від дня створення Херсонського міського суду й до 2021 року я працював його головою. Все просто: 20 лютого мені виповнилося 65 років, за день до цього був підписаний наказ про моє звільнення. За законодавством України держслужбовець не може залишатися на посаді після 65 років. Звісно, я б хотів і мав сили працювати далі, але такий порядок, нічого не поробиш.
– Ви присвятили величезну частину свого життя судочинству і починали у такі складні часи – 1990 рік, на порозі кардинальних змін. Ми пам’ятаємо, що це був період тотального зубожіння населення, розгулу організованої злочинності. Скажіть, складно було в таких умовах вершити правосуддя, передусім – морально?
– Так, навантаження було велике. Те, що відбувалося в країні, на нас, суддях, теж відображалося, ми ж не могли жити за межами середовища. Одне можу сказати – особисто я можу дивитися в очі кожному, бо працював чесно з людьми, не важливо, це був обвинувачений чи потерпілий. Я й на посаду голови суду пішов, щоб зробити систему кращою, хоча б на рівні Херсона. Я ж бачив, що на той момент вже відношення до людей у судах було не таке, яке має бути. Допускалося грубе, якесь принизливе, знецінене ставлення. І я, очоливши суд, поставив собі й колегам задачу – повернути суд обличчям до людей. Ми будували роботу таким чином: якщо громадянин прийшов за чимось, то він повинен отримати це або відповідь чому він не може це отримати. А не так, що ідіть, бо неготово, чи щось таке. Я викликав до себе і працівника, і громадянина, який звернувся зі скаргою на його роботу і, повірте, досить жорстко розмовляв з працівниками, які робили недопустиме. І всі про це знали.
– Вас вважали суворим головою суду?
– Не думаю, що суворим. Я дуже компанійський, люблю спілкуватися з людьми, і це можете спостерігати за моєю роботою в ГО «Місто Сили». А от принциповим був головою суду – це так.
– Знаю, будучи на посаді голови суду, Ви й справи розглядали як суддя. Чи могли б пригадати щось із резонансного?
– Так, окрім того, що був керівником, вирішував масу адміністративних питань, важливих для суду, і прийом громадян вів, і справи супроводжував. Моя спеціалізація була саме кримінальні справи. Слухання проводив щодня, бувало, що й по десятку засідань. Переходиш з однієї справи до іншої і потрібно все це тримати в голові. Резонансних з них було чимало – і вбивства, і економічні злочини. Наприклад, справа, яку розглядала колегія суддів з моєю участю – за фактом викрадення та вбивства людини. Херсон, «обмінник» поряд із Центральним ринком. Зловмисник захопив у заручники молодика, протримав ніч у його ж машині, а на ранок почепив йому на спину вибухівку і відправив грабувати обмінний пункт. Але грошей «грабіжнику» ніхто не дав, на місці здійнявся гвалт. З хвилини на хвилину там могла бути служба охорони або поліція. Механізм пристрою був негайно приведений у дію організатором злочину, який перебував на відстані, але був на зв’язку із заручником. Вибух. Заручник гине. Злочинця правоохоронці за декілька днів затримали. Справа дійшла до суду. Вирок – довічне ув’язнення. Там була стаття – вбивство із захопленням заручника, обидва злочини тяжкі. До речі, на кожне судове засідання ходила мати обвинуваченого. І вона постраждала від власного сина. Той у своїй квартирі виготовляв вибухові пристрої. Мати, прибираючи, ненароком зачепила один із них – пролунав вибух, жінка втратила кисть руки. І отака, із культю, вона ходила у суд, підтримати сина. За увесь час не вимовила ані слова. Але обвинувачений бачив матір – як ще одну свою жертву. І це вражало. Від потерпілої сторони на судові засідання приходили батьки загиблого. Хлопець був моряком.
– У відставку Ви пішли за рік до повномасштабного вторгнення, у 2021 році. І вирішили юридичну складову у своїй діяльності продовжити, так? Наприклад, чимало колишніх правоохоронців йдуть в адвокатуру і т.д.
– Знаєте, адвокатура – не моє. Це кардинально розходиться із тим, що я робив у суді, інший бік правосуддя, так би мовити. Ну, й потрібно мати інший склад характеру. Тому я адвокатську діяльність для себе й не розглядав. Я юрист, суддя у відставці. І в такому статусі хочу залишитися.
– Зараз Ви представник команди ГО «Місто Сили», очолюєте напрямок юридичної допомоги для населення. Розкажіть, як потрапили в команду громадської організації?
– Скажу чесно, після виходу у відставку до літа я відпочивав: дача, рибалка, друзі. Але згодом відчув, що з’являється якась порожнеча. Ну не можу я без роботи! Запросили мене радником до одного з херсонських адвокатських об’єднань. Там знадобився мій досвід. Бо ж як розумієте, адвокат бачить справу під одним кутом, а суддя – дещо під іншим. Я, наприклад, знаю, на що слід звернути увагу в процесуальному плані, як дати оцінку доказам. Такий чином, допомагав юристам, і продовжую це робити. Як відомо, ГО «Місто Сили» створили херсонські правники. Організація давно почала надавати правову допомогу населенню, а протягом останніх двох років – це масштабна робота. Основними нашими партнерами є проєкт EMPOWER, GIZ, ЄС, ECHО та ін. Я старший юрист-експерт у цьому проєкті, тобто, відповідаю за якість правової допомоги.
– Громадська організація «Місто Сили» допомагала херсонцям в окупації вижити, це відомий факт. Але розкажіть, як до напрямку гуманітарної підтримки додався правовий проєкт, з чого він починався.
– У напрямку надання безоплатної правової допомоги локально жителям Херсонщини після повномасштабного вторгнення наша організація була одна з перших. Ми надавали допомогу цивільним власними силами від самого початку повномасштабної агресії РФ, і не лише правову. Пізніше ставало складніше знаходити ресурси для підтримки команди та забезпечення нашої роботи, тому ми почали шукати партнерів, які прагнули забезпечувати справедливість там, де лунають постріли. Передусім важливо було правильно написати проєктну пропозицію, переконати європейських партнерів у тому, що прифронтовому регіону дійсно необхідний такий проєкт, що люди чекають на кваліфіковану правову підтримку і що дійсно ці плани реалістичні. Колосальну роботу виконав голова ГО «Місто Сили» Євген Гілін, за всебічної підтримки команди. І мені приємно констатувати – донор нам довірив масштабний проєкт. Ми розширили команду юристів, потрібні були кращі з кращих. Пам’ятаю, скільки тоді було переглянуто резюме фахівців, проведено співбесід. І все заради того, щоб обрати дванадцять першокласних експертів, профі своєї справи. Серед них – Наталя Хлєбникова, Світлана Медвєдєва, Дмитро Петрушин та ін. Я особисто займався відбором юристів, це була копітка, відповідальна робота. Скажу, що результатом я задоволений. І рівень фахівців, які працюють у нас вже два проєкти поспіль, можуть оцінити також люди, які звертаються до ГО «Місто Сили» по юридичні консультації.
– На що націлювали Ви команду юристів? Це робота за вимогами партнерів проєкту чи щось більше?
– Звісно, вимоги партнерів – базове, на що ми орієнтуємося у своїй діяльності. Також пам’ятаємо, що працюємо для людей, які постраждали внаслідок війни. Кожен, хто звертається на «гарячу лінію» нашого проєкту, має отримати максимальну допомогу, відповідно до наших можливостей. І намагаємося це виконати. Якось особливо налаштовувати команду немає потреби. У нас дуже відповідальні фахівці, які переймаються ситуацією кожної людини, що звертається. Так, протягом минулого проєкту нашій організації вдалося виконати значно більше, ніж ми запланували. До речі, на той період припав запуск Міжнародного реєстру збитків для України. Хочу нагадати, ГО «Місто Сили» допомогла подати першу заявку до цього реєстру від Херсонщини. Це стосувалося трагедії, яка торкнулася нашої команди. Навесні 2022 року російські військові розстріляли волонтера Антона Кушніра, просто під час евакуації людей з окупованого Херсона. Тож наші юристи допомогли скласти заявку родині Антона, яка зазнала непоправних втрат. З того часу ми вже допомогли сотням людей пройти цей шлях. Справедливість на першому місті, країна-агресор має відповісти за свої дії. Скажу, що більшість звернень, які надходять до наших юристів, стосується подання заяв до Міжнародного реєстру збитків. І це недивно – південь України, в межах якого ми реалізовуємо проєкт правової підтримки, дуже постраждав внаслідок агресії РФ. Тут багато зруйнованих будинків, а це зламані долі сотень тисяч людей. І я скажу більше, ми не припиняли допомагати людям навіть у міжпроєктний період. Вирішили, що нас просто не зрозуміють, якщо зробимо паузу, коли правова підтримка населенню вкрай потрібна. Тож поки не стартував другий проєкт, робили це силами нашої організації, без фінансової підтримки міжнародних партнерів.
– Окрім того, що новий проєкт правової підтримки розширився з Херсонщини на три регіони, у ньому заявлено про напрямок «100 кейсів». Розкажіть детальніше про цю ініціативу.
– Ця ідея виникла у голови нашої ГО, Євгена Гіліна. Суть її полягає в тому, щоб не просто допомогти людям, які до нас звертаються за первинною та вторинною допомогою. А щоб виявити ті проблеми, розв’язання яких з тих чи інших причин гальмується у державних кабінетах – поліції, юстиції. Маємо не просто знайти шляхи вирішення, а й напрацювати універсальний алгоритм дії в таких ситуаціях, корисний для людей і працівників правоохоронних сервісів. Адже з даною проблемою зіштовхуються не лише заявники, а й самі державні службовці. За напрямком «100 кейсів» у нас працюють не просто юристи, це діючи адвокати. Ну от як приклад такої справи – є масова проблема неможливості отримання довідок з архівів БТІ, які лишилися на окупованій території. Такі дані українцям потрібні для підтвердження права власності на нерухомість в низці ситуацій, зокрема, для подання заяви до Міжнародного реєстру збитків з приводу руйнування житла. У нас є безпосередній кейс на цю тему, конкретна людина, в якої виникла така проблема. І от займаючись її питанням, ми хочемо відпрацювати шлях, яким можуть піти тисячі людей, що опинилися в такій ситуації. Також у нас є кейс щодо закону 11161. Стосується він спрощеного порядку відшкодування за знищене майно на окупованій території без потреби обстеження. І цей закон вже рік як лежить у президента і він його не підписує, і на доопрацювання теж не відправляє. Тобто, нічого не робиться за цим нормативним актом, хоча його прийняття полегшило б життя багатьом людям. Наша команда вже писала кілька листів президенту. Просимо надати роз’яснення, чому гальмується такий важливий закон. Також будемо звертатися до Верховної Ради та Омбудсмана. Це так звана адвокація проблемного питання. Також наші адвокати займаються кейсом невиплати державних коштів неповнолітнім ВПО. Ми розуміємо, що Пенсійний фонд неправильно трактує закон і необ’єктивно підходить до вирішення питання. Хочемо на прикладі однієї справи показати загальний шлях розв’язання проблеми.
– Григорію Семеновичу, на завершення інтерв’ю скажіть, якого б результату особисто Вам хотілося для команди у цьому проєкті?
– Хотілося б щоб ті амбітні задачі, які ми перед собою поставили, були реалізовані. Щоб ми напрацювали алгоритми дій для фахівців інших організацій, які надають правову допомогу. Зараз непрості часи для України – війна, тому віра у справедливість, віра у державні інституції, всім нам потрібна як ніколи. І ми працюємо заради того, щоб вона в людей була. Дякую всім, хто нам у цьому допомагає.
Увага! Якщо ви потребуєте юридичної допомоги, звертайтеся до юристів ГО «Місто Сили» і отримайте консультацію БЕЗКОШТОВНО:
- Тел: +38-095-216-46-11 (Пн–Пт, 09:00–18:00)
- Телеграм-бот: https://t.me/mistosyly_bot
- Електронна скринька: [email protected]
- Сайт: https://mistosyly.org/pravova/
Активності здійснюються в межах проєкту “Посилення постраждалих від війни громад України через місцеві ініціативи (EMPOWER), що фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) спільно з Генеральним Директоратом Європейської Комісії з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги та реалізується Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) ГмбХ.
Автор: Марина Савченко.