Херсон – це місто, яке знову і знову переживає удари, повернення, відбудову. Тут, у прифронтовій громаді, війна звучить щодня — свистом снарядів, гуркотом уламків, тишею після обстрілу. Але разом із тим тут живе неймовірна сила місцевих мешканців – залишатися вдома попри все. Навіть тоді, коли дах будинку розлітається на друзки. Навіть тоді, коли всі вікна — вибиті, а в стінах — тріщини.
За даними голови Херсонської обласної військової адміністрації Олександра Прокудіна, від початку 2025 року на Херсонщині зафіксовано понад 134 тисячі російських обстрілів, при цьому було застосовано понад 214 тисяч снарядів. Голова місцевої ГО “Місто Сили” Євген Гілін зазначає, що ця динаміка постійно зростає у геометричній прогресії.
«Уявіть, що один обстріл — це десятки снарядів. Це тисячі руйнувань щомісяця. Люди повертаються додому, з інших регіонів, навіть після евакуації, бо не бачать себе більше ніде. Вони живуть у постійному страху і потребують допомоги тут і зараз», — говорить Євген.
І ця допомога — це не просто про ремонт. Це про можливість жити вдома, попри війну. Адже завдяки проєкту благодійного фонду “Українські брокери без кордонів”, який реалізується за підтримки Canada-Ukraine Foundation, Ukrainian Canadian Congress та GlobalGiving, вже 120 домогосподарств отримали необхідні роботи чи матеріали для відновлення своїх осель. Кожен з цих будинків – це історія однієї родини, для яких їх дім — не просто будівля, а історія та спогади, які хочеться зберегти.
Пані Вікторія з Зеленівки показує подвір’я рідного будинку, де ще досі лежать уламки снаряду від чергового російського обстрілу.
«Прямого влучання в хату не було, тільки у двір. Але вибухом знесло дах повністю», — розповідає жінка. Сусіди допомогли їй накрити дах плівкою, але від часу її просто розірвало. Тоді на допомогу Вікторії прийшла мобільна бригада ГО «Місто Сили». «Хлопці швидко все зробили і сказали, що цей дах точно вистоїть. Я дуже вдячна. Може, доживемо до миру — тоді й шифер постелимо», — з посмішкою додає жінка.
Допомогу в межах проєкту отримала й односельчанка пані Вікторії – Валентина. У своєму будинку вона живе сама, і у січні її дах теж було знищено ворогом. Плівка, якою жінці вдалося накрити будинок не витримала, дах залишився майже повністю відкритим. «Я на пенсії. Де ж ті гроші взяти? — каже Валентина. — Сусіди дали номер організації. Хлопці приїхали і все зробили. А я так хочу зберегти хату, бо ж це — моє все».
Не менш сильно від обстрілів страждає і село Степанівка. Так, після обстрілу 6 жовтня, у пані Наталії не залишилось жодного цілого вікна. Її син має інвалідність, сама жінка не могла впоратися з ремонтом. «Вікна вибило, дах пошкоджено, гараж зруйнований. Страшно було дивитися на подвірʼя», — згадує вона. Жінка знайшла волонтерів просто на вулиці — «там, де було найгірше після обстрілів, хлопці працювали і ремонтували дім». На другий день приїхали, подивилися, записали дані і все зробили. «Я дуже вдячна. І виїжджати ми не збираємося. Починали вже нове життя в іншому регіоні, але повернулися. Бо тут — дім. Ми все зробимо, аби його зберегти».
Не менш емоційна історія родини з Чорнобаївки. Під час літнього обстрілу пряме влучання було в сусідній будинок, а у дворі пані Надії вибуховою хвилею знесло дах літньої кухні. Там жінка мешкає з сином-підлітком та старенькою мамою, яка має інвалідність. «У кухні — меблі, речі, і вона без даху. Дощ періщить просто всередину. Це жах», — згадує вона. За порадою сусідів звернулася до волонтерів. Ті приїхали вже наступного дня: зробили заміри, привезли матеріали і за три дні повністю відновили дах. «Змайстрували нове горище, накрили шифером. Ми не знали, як би впоралися без цієї допомоги», — говорить жінка.
Усе це лише кілька історій із сотні. Вони схожі і водночас унікальні. У кожній з них страх, втома, втрата і водночас — глибоке, вперте бажання залишитися вдома.
«Ми не просто ремонтуємо стіни. Ми допомагаємо людям зберегти своє “тут”. Це не про втечу і евакуацію. Це про силу залишатися, коли здається, що легше здатися», — зазначає Євген Гілін.
«Коли ми чуємо історії родин, які хочуть жити у своїх будинках попри війну, ми розуміємо — робимо важливе. Цей проєкт — не про цифри, а про людей. Про впертість, гідність, надію. І ми пишаємося, що можемо бути поруч із тими, хто обирає залишитися вдома», — каже проєктна менеджерка благодійного фонду “Українські брокери без кордонів” Юлія Гурєєва.
Роботи в регіоні в межах проєкту тривають і досі, адже обстріли не зупиняються, а люди продовжують жити в своїх будинках. І кожен такий відремонтований дах, кожне вставлене вікно — це доказ того, що дім для українців це більше, ніж місце. Це про вибір залишатися в своїй країні, в своїй громаді, в своєму рідному будинку попри війну та страх.