Громадська організація Місто Сили, NGO MISTO SYLY, NGO The City of Power

Вистояли: унікальні спогади волонтерів ГО «Місто Сили» про роботу під час окупації Херсона

Вже два роки минуло від дня визволення Херсона, але час не віддаляє нас від тих подій, навпаки – згадуються все нові деталі пережитого. Громадська організація «Місто Сили» включилося у допомогу Херсонщині саме під час окупації регіону. На початку повномасштабного вторгнення в єдину команду згуртувалися однодумці. Тоді ніхто не називав це волонтерством – це були ті, кому щиро болить доля рідного краю та України, хто підставив своє плече, надав свої ресурси для підтримки нужденних. Більшість представників нашої команди залишалися в Херсоні майже до самого його визволення, а декілька волонтерів зустріли тут і саму деокупацію. Увесь цей час вони допомагали людям. Тому «Місту Сили» є що згадати про період, який вже в історії. Публікуємо коментарі наших колег.   

Олександр Сперчун, заступник голови ГО «Місто Сили»

-Життя в окупованому Херсоні, офіційна дата якого 01 березня, почалося для мене фактично рано вранці 24 лютого 2022 року, коли ми прокинулися від вибухів. Ніхто не міг уявити, наскільки серйозною буде ситуація, скільки це триватиме. Коли ворог дістався до нашого міста, стало зрозуміло – це справжня війна. Бої точилися на окружній дорозі навколо Херсона, звідки почалися обстріли міста, зокрема мікрорайону Таврійський. Постраждав і мій будинок на вулиці Тарле. Друзі прихистили нас на Острові, який тоді ще вважався відносно безпечним. Саме там ми з командою “Міста Сили” розпочали нашу гуманітарну місію – організували перший склад і штаб для допомоги. Кожен день був викликом.

Ми робили все можливе, щоб допомогти тим, хто залишався в місті. Єдналися, підтримували один одного, хоч страх за завтрашній день, загроза арештів і викрадень були постійними супутниками. Щоб якось відволіктися від складних реалій, я фотографував наш Херсон, який залишався прекрасним.

З кінця липня 2022 року ситуація для волонтерів стала ще небезпечнішою – окупанти викрадали людей, намагалися змусити співпрацювати з окупаційною владою, блокували гуманітарні вантажі. У вересні через ризик переслідувань ми були змушені призупинити нашу діяльність, і я вирішив виїхати з міста. Шлях був непростим: через приватний паром на Нафтогавані, небезпечну переправу до Голої Пристані, безліч блокпостів і, зрештою, Василівку. Там я вперше за довгий час побачив захід сонця над вільною землею.

11.11.2022 я зустрів у Києві, і це дійсно була велика радість!

Дмитро Сусак, керівник Херсонського гуманітарного штабу ГО «Місто Сили»

-Спогадів дуже багато. Більшість із них пов’язана з допомогою людям і тими викликами, які поставали у процесі цього.

Сьогодні хочу згадати іншу цікаву історію, про те, як ми в окупації рятували ламу. Як пам’ятають херсонці, у перші дні повномасштабного вторгнення був «приліт» на «Фабрику». На ТРЦ була масштабна пожежа. На одній із черг розташовувався контактний зоопарк, так от частина його тварин виявилися на вулиці. Уявіть собі – зима, просто посеред Бериславського шосе бродить лама… Бідолаху забрали люди з приватного сектору. Але вже скоро вони зрозуміли, що не знають, як доглядати за Ромою (так звати ламу), і звернулися до мене, як до волонтера.

Рому ми розмістили в сараї. Разом з моїм другом і колегою Владом Вороновим і всіма небайдужими ламу ми годували місяців п’ять. Люди приносили моркву, яблука, сіно і т.д.

Потім на нас вийшов чоловік, який у контактному зоопарку опікувався цим ламою, і попросив передати йому тварину. І ми так зробили.

Рому помістили в зоокуток гідропарку, і, напевно, йому там теж було добре, на жаль, недовго. Перед визволенням Херсона російські військові, як відомо, вивезли тварин, які були в херсонському гідропарку. Тобто, вкрали не тільки того самого відомого єнота, а й нашого Ромчика! Сподіваюся, що тварина жива і після деокупації лівого берега Херсонщини вдасться її забрати.

Анна Шевцова, волонтерка ГО «Місто Сили»  

-Я прийшла до «Міста Сили» на другому місяці окупації Херсона. Олександр Сперчун сказав: нам потрібні руки. Вручив мені партію «Еутірокса» і сказав, що це треба донести до людей. Перша роздача допомоги була на зупинці громадського транспорту, там, на вул. Соборній.

Також ніколи не забуду, як ми вивантажували те, що надходило до нас у штаб. Не було різниці, дівчата чи хлопці, зібрали і зробили, розгрузили цілий «Ікарус» допомоги, наприклад. Так само їздили на закупки продуктів, які потім видавали людям. Ще памятаю, як у с. Текстильників разом з Дмитром Сусаком та Владом Вороновим ми роздавали дітям морозиво.

Чи була тривога в окупованому Херсоні? Так, було страшно.

Але оскільки ми вже згуртувалися, щоб допомагати людям, то ми йшли через свій страх. Це була командна робота.

Виїхала з Херсона я за 20 днів до окупації. Просто коли ти бачиш, що окупанти все вивозять із міста, те ж оснащення з лікарень, ти розумієш, що місто будуть обстрілювати, а в тебе син, і треба швидко щось вирішувати.  

Людмила Кушнір, друг ГО «Місто Сили»

-Запам’яталося 26 лютого, третій день війни, люди об’єдналися, зібрали ліки і поїхали в лікарню ім. О. Лучанського. Я теж тоді там була. І що мене здивувало, що там не було куди машину поставити, дуже багато людей приїхали надавати допомогу. Взагалі те, чого бракувало в окупації, це були ліки і їжа. І перше, що ми робили, це шукали джерела постачання цього. Ми їздили в Миколаїв та Одесу за всім цим, з ліків в основному це був інсулін. Вже було багато блокпостів. Перевірки, допити, розривання в машині всього, що там було. Навіть підгузки шматували, дивилися, які консерви, все відкривалося.   Коли стало відомо про звільнення Херсона, це було відчуття радості, відчуття того, що люди нарешті отримали те, на що вони заслуговували. Я пишалася тим, що українка. У нас класні люди в Херсоні, знову ж таки, пишаюся, що вони так тримаються. Бажаю всім нам не здаватися і вірити в Перемогу!

Коментар, який мав тут бути, але…

Волонтерством під час окупації Херсона Людмила Кушнір займалася пліч-о-пліч зі своїм чоловіком, Антоном Кушніром. Успішний херсонський бізнесмен був у складі команди ГО «Місто Сили».

Антон один із перших пробивав маршрути евакуації людей з окупованого міста. З Херсона він вивозив тих, хто втікав від війни, а назад повертався з гуманітарною допомогою, яку до Миколаєва надсилали друзі «Міста Сили».

Життя нашого надзвичайно сміливого друга обірвала куля російського снайпера. Під час одного з евакуаційних рейсів, просто за кермом авто, Антона розстріляли на миколаївській трасі… І ми уявляємо, як би емоційно він зустрів би День визволення Херсона і на скільки б томів розповів нам про свою місію під час окупації міста. Але цього всього не буде. Антона нема. Тому спогади пишемо ми. Світла пам’ять тобі, друже!

Наталія Герасимюк, друг ГО «Місто Сили»

-До «Міста Сили» я доєдналася у квітні 2022 року, коли Херсон вже був понад місяць в окупації. Пам’ятаю, в місті був хаос, було всім страшно. Головне завданням нашої команди полягало у підтримці херсонців, яким складно було знайти продукти та ліки. Все це ми розподіляли, видавали як у гуманітарному штабі, так і передавали людям адресно.

В одному з меседжерів у нас була спільнота і там ми призначали зустріч і роздавали людям медпрепарати, наприклад. Нам писали, телефонували, так надходили заявки, що конкретно й кому потрібно. Пам’ятаю, що під ми збирали пакунок індивідуально під потреби кожної людини.

Із Херсона ми з сином виїхали рівно за три тижні до визволення міста. Звісно, було трохи шкода потім: бути в місті майже всю окупацію, в очікуванні на звільнення, і коли це сталося, ти вже не тут. Але, слава Богу, що це все відбулося. Окупація, однозначно, стала для багато нас школою життя. Ми стали сильніше духом, стали більше думати про інших, як комусь допомогти. Чи збираюся повертатися в Херсон? Звісно, коли дозволить безпекова ситуація, бо поки обстріли практично 24/7, дуже страшно.

Вадим Саакян, волонтер ГО «Місто Сили»

-Окупація. Що ми робили – зранку й до вечора допомагали людям, перш за все – стареньким і дітям, не лише в місті, а й в області, у селах, де було вижити ще складніше. Не зважаючи на величезну кількість блокпостів, де ретельно обшукували волонтерів, інколи й роздягали, попри реальну небезпеку, в голові було одне – допомогти людям. Коли ти бачиш щирі посмішки дітей, це, напевно, головне, що мотивувало не складати рук і рухатись вперед.

Разом із Сашком Сперчуном ми щодня групувалися, діставали те, що просили люди, розписували свої маршрути і їхали.

Спілкувалися з підприємцями, які робили випічку. Її везли дітям, щоб порадувати. Потихеньку сформувалося таке ком’юніті з бізнесменів, активних людей, які допомагали, чим могли. Звісно, до нас докопувалися: а де це ви берете, а за які такі гроші, як це – за свої допомагаєте людям? Вони все ніяк не могли повірити, що за цим нічого не стоїть, окрім бажання підтримати земляків у скрутний час.

День визволення Херсона я зустрів не в Херсоні. Буквально за пару тижнів довелося виїхати з міста. Але і там, у Києві, відчувався отой магнетизм. Це була супер-емоція, коли розумієш, що скоро побачиш своїх батьків, які залишилися в Чорнобаївці. Це був день, коли настало диво, не передати словами. От сталося щось велике, не інакше!   

Євген Гілін, голова ГО «Місто Сили»

-Коли Херсон було звільнено, памʼятаєте, скільки щастя і позитивних емоцій було навколо. Тріумфували всі, та перш за все – херсонці, які пережили окупацію і тепер були вільними.

Звільнення Херсонщини оголило десятки тисяч злочинів, адже понад чотириста тисяч наших співвітчизників у 21 столітті відчули себе кріпаками, як у XVIII столітті при Катерині, Кримськими татарами, як у 44-ті роки чи дисидентами у 60-ті СРСР. Зі звільненням правобережної Херсонщини всьому світу відкрились десятки тисяч жахливих людських історій, які приховувала від всіх окупація. Десятки тисяч людей, яких катували, грабували, на яких доносили, які пішли на співпрацю з ворогом, пройшли підвали та жорстоке, принизливе поводження. Разом із цим, світу відкрились українці в усій нашій красі: ті ж сотні тисяч людей, які пережили цей страшний досвід і далі продовжують жити. І не тільки жити, а й єднатись, допомагати один одному, підтримувати своє військо та будувати свою державність. Тепер нам треба тільки не здаватись, продовжувати виборювати своє право на існування в історичних та міжнародно визнаних кордонах не тільки нашої Херсонської області, а й усієї нашої України.

Вітаю всіх херсонців, всіх українців з цим днем – днем звільнення Правобережжя України, з другою річницею визволення першого за час війни обласного центру – міста Херсон!

Прокрутка до верху