Як живе, а радше – виживає прифронтова Херсонщина? Хто їй у цьому допомагає? І чому херсонці мислять трохи по-іншому, ніж жителі віддалених від зони бойових дій населених пунктів? Про це й не тільки – розмова на “Громадському радіо”. У студії – ведучий Андрій Куликов, голова громадської організації «Місто Сили» Євген Гілін, волонтерка громадської організації «Місто Сили» Вікторія Єсауленко.
Пропонуємо текстову версію аудіозапису етеру у студії «Громадського радіо»:
Андрій Куликов:
-І що робить голова херсонської громадської організації в Києві, і чому так раптово від’їжджає?
Євген Гілін:
– Насправді так вийшло, що я сюди привіз дітей, в Києво-Могилянську академію на літню програму лідерства. І старші мої, Олександр і Давід, подали заявки на цю програму лідерства і потрапили, були допущені на цю програму від Києво-Могилянської академії. І я приїхав, зокрема, з дітьми, ну, і мав тут ряд зустрічей і чудових таких нетворк-сесій, де ми і знайомилися з різними нашими однодумцями, і працювали з нашими колегами, хто працює в Києві. Бо організація залучає фахівців, по суті, по всій Україні. Це вдається зараз за можливе завдяки тому, що є цифрова інфраструктура організації, ці SRM-системи, ERP-системи, які дозволять працювати віддалено. І багато хто в нас працює зараз херсонців з нашої організації в Києві: по фінансах по комунікаціях, по моніторингу.
Андрій Куликов:
-Пане Євгене, коли кажуть «однодумців», Ви залишаєте на тому, хто слухає, обов’язок або змогу здогадуватися. «Однодумців» у чому?
Євген Гілін:
-Це ж ціннісна така історія, і як би основний такий індикатор однодумців — це те, що люди поділяють ці цінності, залишаються в Україні, працюють на Україну, працюють на перемогу, і віддають свою енергію, свій час, незалежно від обставин і умов, від того, чи є обстріли сьогодні вночі, чи немає, спільній ідеї, спільній роботі. А оскільки Херсонщина зараз залишається фронтом південним України, і оскільки Херсонщина на сьогодні — це єдиний, на жаль, поки що обласний центр, який був звільнений з часів війни, то дуже багато людей, насправді допомагає Херсонщині, і це дуже класно.
Андрій Куликов:
– Єдиний обласний центр, котрий був зільнений з 2022 року, але інші обласні центри й не були захоплені в 2022 році.
Євген Гілін:
-Ну, залишається Донецьк, залишається Луганськ, захоплені набагато раніше… Безумовно, я за 2014-й і говорив, насправді. Так, але ж це не змінює цієї надії, яка має давати цей приклад для всієї нації, для всієї країни. Адже ми розуміємо, що можна полемізувати тему географічних особливостей, всього іншого, чому це сталося і чому це вдалося. Але насправді це може бути чудовим прикладом для того, щоб думати і як щонайменше мріяти про це. Бо зараз ми часто недооцінюємо насправді цієї сили мрії і допускаємо цю зневіру, тим більше під гнітом цих складних обставин. Я пережив у Києві цей останній обстріл зі своїми дітьми. Я розумію, в принципі, як себе почувають кияни після таких бомбардувань. І це справді жахливо. Але слід віддати належне, що херсонці в таких умовах проживають щоденно. І за день, за одне тільки 17 червня – 34, якщо не помиляюся, населених пункти, Херсон і навколо Херсона, були обстріляні і обстрілювалися просто регулярно.
Андрій Куликов:
-І зараз запитання до Вікторії Єсауленко. На Вашу думку, у Києві достатньо знають і достатньо думають, хоча, звісно, як визначити достатньо, але, тим не менш, я формулюю запитання так: достатньо знають про умови, в яких живуть у Херсоні, про проблеми, які стоять перед Херсоном? І що потрібно зробити, щоб ми, кияни, більше про це знали і переймалися?
Вікторія Єсауленко:
-На жаль, можу зазначити, що недостатньо знають і більш того – не дуже хочуть знати. Нещодавно була річниця підриву Каховської ГЕС. І я пройшлася по всіх телеканалах і запропонувала – давайте ми розкажемо, що відбулось і які наслідки, і чим це грозить далі в глобальному сенсі для України. І тільки телеканал «Прямий» взяли, підключили Євгена, щоб він розказав про наслідки підриву Каховської ГЕС. Так що сказати, що достатньо, – ні. Що треба робити? Ходити до таких, як Ви, хто готовий з нами говорити, хто нас запрошує, хто готовий нас слухати. І я, власне, як волонтер ГО «Місто Сили», займаюсь більше комунікаціями. Я якраз працюю над тим, щоб якомога більше людей в Україні, не тільки в Києві, знали про те, що відбувається з Херсоном.
Андрій Куликов:
-Я був у Миколаєві в березні цього року і побачив, що там немає «їжаків» протитанкових на вулицях. Питаю – а де ваші «їжаки»? Вони кажуть – поїхали до Херсона і на Херсонщину. Наскільки зараз Херсон і Херсонська область готові до стримування росіян, якщо вони знову попруть?
Євген Гілін:
-Мені хочеться вірити – абсолютно готові. Я не є експертом у військовій обороні. Те, що видно з нашого фокусу, адже ми громадський сектор, і те, що ми отримуємо від військових, з якими спілкуємося, яких ми знаємо безпосередньо, моїх друзів, моїх колег, то ми знаємо, що Херсон абсолютно готовий, тому що, ну, по-перше, це річка Дніпро, а по-друге, ми знаємо, що ми, як би стримуємо їх ще на лівому березі, там, в деяких точках. І ті спроби «перекидки» контингенту військового російського на правий берег, які відбувалися за останній тільки рік, вони всі зазнавали краху ще на лівому березі, вони навіть не добиралися до води. Тобто там, і спостереження абсолютне, повітряне, дронове, і там наші фортифікаційні споруди, і наші хлопці, військові, які прострілюють абсолютно всі периметри, від Станіслава і до Запоріжжя, до Нікополя, все з нашого, з мого фокусу, все абсолютно контрольовано.
Андрій Куликов:
– Коли восени 2022 року визволили Херсон, це породило дуже багато надій на подальші успішні дії українського війська. Потім ми пам’ятаємо, як нам говорили, що буде контрнаступ. Контрнаступу не було, а ми все одно сподівалися, що, може, ми його не помічаємо, а він іде. Запитання – якою перспективою мислять надалі люди в Херсоні?
Євген Гілін:
-Я можу сказати, якою перспективою мислю я, і я намагаюся цією перспективою «прошивати» всіх своїх однодумців, як я сказав, тому що людям в Херсоні насправді складно думати про такі, тим більш, складні речі. Коли ти знаходишся в умовах, що тобі треба забезпечити своїх дітей і себе безпекою, продуктами на завтра, якимись мінімальними потребами базовими, то ти, відповідно, маргіналізуєшся, ти як би дичавієш. І оце дичавіння, оця маргіналізація, вона зараз тотально відбувається в Херсонській області, тому що, на жаль, 150 тисяч людей, які проживають на правому березі, вони знаходяться переважно в зоні активних бойових дій, вони знаходяться під постійним ризиком, під постійною загрозою.
Андрій Куликов:
-Пане Євген, коли Ви кажете 150 тисяч людей, Ви маєте на увазі Херсон чи всю правобережну частину?
Євген Гілін:
-Всю правобережну частину Херсонської області. 70 тисяч населення проживає саме в Херсонському районі. І решта проживає в селах, і в тому числі прибережних селах. Тобто, уявіть собі місто, одна третина якого знаходиться ближче до Дніпра, і вона не просто в «червоній», вона в кривавій зоні, тому що там, якщо відбувся обстріл і загинула якась людина, туди навіть добратися може самий там відчайдушний волонтер або там працівники поліції. Тобто, це якби ми жили, наприклад, у джунглях і нам постійно загрожувала якась небезпека, там, тигри, леви, і ми постійно б знаходилися в умовах цієї пильності до того, щоб вижити і дожити до завтрашнього дня. У таких умовах знаходяться, уявіть собі, 150 тисяч мешканців Херсонщини.
Андрій Куликов:
-Що здатна зробити громадська організація, навіть така, у якої є тепер мережа по всій Україні, цифрові досягнення і так далі, для зміцнення стійкості, от «Місто Сили»?
Євген Гілін:
– Насправді, мережа – це не так, у нас працівники працюють по всій Україні.
Андрій Куликов:
-Працівники й творять мережу.
Євген Гілін
-Ну, безумовно, але сама організація локалізована, вона працює саме на півдні, і основний наш фокус спрямований саме на Херсонську область. Що ми можемо зробити зараз у поточних умовах – це визначати ці проблеми і сигналізувати про них владі, сигналізувати про них міжнародним донорам, які мають ресурси для того, щоб ці проблеми вирішувати. Оскільки наша локальна організація не має таких ресурсів, щоб, ну, уявіть собі, переселити навіть тисячу людей. А що таке 150 тисяч?! А тим більше ми розуміємо, що це не тільки їх евакуювати, а це їх реінтегрувати в тих громадах, які будуть приймати їх. І ми знаємо, що багато цих людей зараз проживають у Херсоні, маючи негативний досвід ВПО, бо в тих приймаючих громадах, куди вони переїхали з моменту окупації Херсонщини, їх не чекали і нічого не свідчило про те, що їх там чекають. Бо Х5, Х10, оренда піднялася, дуже складний насправді досвід. Але якщо говорити про перспективу, то дивіться, нічого не говорить про те, що у нас зараз є достатньо спроможності дипломатичної або військової відтіснити армію Російської Федерації на лівому березі на відстань більше, ніж 30 кілометрів від Дніпра. Давайте просто собі задамо таке питання: чи бачимо, що в нас є контингент достатній, чи бачимо, що в нас є техніка, яка здатна відтіснити російську армію на лівому березі від Херсона і зробити так, щоб щонайменше артилерійські снаряди і ці короткодальні дрони, FPV і «мавіки» не долітали до Херсона? Ні, в нас такої сили немає. І на дипломатичному рівні так само розумію, що нас немає такої потужності, щоб змінити в цьому плані. Тому, на жаль, якщо немає доказів, ми повинні, будучи раціоналістами, визнати, що ця ситуація може продовжуватися ще невизначено довго. А значить, ці люди, які продовжують жити в Херсонській області, будуть невизначено довго знаходитися в зоні ризику, а значить, вони будуть далі піддаватися цим процесам, в результаті яких люди перестають цікавитися політикою, культурою, вони перестають цікавитися якимись іншими питаннями, окрім питання виживання. І, на жаль, це та картина, яка зараз є в Херсонській області.
Андрій Куликов
-Ну і оскільки починаючи відповідати на запитання, Ви згадали про те, що де дістати, скажімо, харчі на завтра, я так розумію, що про виживання в короткому терміні думають?
Євген Гілін:
-Безумовно, завтрашній день, для когось, можливо, тиждень, – це найбільш раціональний і обгрунтований діапазон планування. Тобто, про що можна говорити? Навіть мої батьки, вони жили зараз в Одесі, і на деякий час поїхали в Херсон. І вони знаходяться в Херсоні, так їх запитуєш, коли ви повернетесь, вони кажуть – ми не знаємо. Ми ще можемо тут поки побути, поки ще воно не сильно нам припекло, поки воно не сильно нас ще втомило. Оці обстріли, поки є внутрішні ресурси терпіти, ми ще побудемо тут, бо це дім, бо це наш вирощений мамою сад, бо це її хата, яку вона сама ремонтувала і облаштовувала, і я розумію, її серце до тієї хати тягне. Що тут сказати?
Андрій Куликов:
-Вікторія, до Вас, як до фахівчині зі зв’язків із громадськістю, з іншими людьми, запитання, яке мене дуже насправді турбує. Свого часу ми для війни вигадали такий термін, як війна на сході України. І в такий спосіб люди в Києві і в інших областях як би відсували від себе війну. На сході України є війна, а у нас дещо інше. Наскільки Ви зараз, бувши в Києві, і прекрасно знаючи, і відчуваючи також обстановку в Херсоні, відчувайте, що це саме цей, іноді несвідомий, але іноді й свідомий, порух відсунути від себе війну?
Вікторія Єсауленко:
-У мене ж дуже специфічна бульбашка – волонтери, люди, які задіяні, тобто, той відсоток, який завжди залучений, в те, що відбувається. І якщо основна громадськість, те, що Євген сказав, люди стомились, люди хочуть відпочити від цих новин, то в моїй бульбашці всі залучені і всі намагаються зробити якомога більше. Знаєте, що мені подобається в Києві? Набагато більше стало української мови. Правда, правда? Російську мову зараз набагато рідше почуєш. І це тішить моє серце.
Андрій Куликов:
-А це, може, тому що Ви в своїй бульбашці?
Вікторія Єсауленко:
– Можливо, ну я ж ходжу вулицями Києва!
Андрій Куликов:
-Значить і про інше можете відповідати не лише з бульбашки.
Вікторія Єсауленко:
– Ну, особливо після вчорашньої ночі, мені здається, що такі ночі вони роблять війну не на сході. Війна вже тут, війна вже в серці. Плакали вчора всі…
Андрій Куликов:
-Я до певної міри з вами згоден, з іншу боку, коли б’ють по твоєму місту, ти починаєш думати насамперед про твоє місто. І навіть якщо раніше ти думав про Херсон, Кривий Ріг, Харків і так далі, то тепер, принаймні на якийсь час, ти зосереджуєшся на Києві. Це все ми переживали, це все дуже складно. Як свого часу мене вразило те, що у мене є чимало знайомих з Маріуполя, і в тому числі – люди, які пережили ті страшні тижні, до того як 17 березня вони могли виїхати. І кудись там їх розкидало, хтось за кордоном, хтось в інших містах України. Іноді я зустрічаю їх у Києві, і я бачу, що на будь-який наліт на Києв, масштабний чи немасштабний, вони реагують дуже-дуже гостро. Після того, як вони пережили таке страхіття в Маріуполі. І мені за простою логікою здавалося, що вони мали взагалі на це не звертати уваги. А насправді травматичний цей досвід звідти, не дозволяє, а змушує гостріше реагувати на те, на що кияни можуть навіть не зреагувати. Наскільки травматичний досвід Херсонської громади дозволить їй потім повернутися до нормального життя, або такого, яке ми уявляємо нормальним?
Євген Гілін:
-Пане Андрій, це таке, знаєте, глобально складне питання.
Андрій Куликов:
-Вам його вирішувати.
Євген Гілін:
Я б із радістю почав би його вирішувати, проте незрозуміло, коли настане той момент, коли ми можемо про травматичний досвід говорити в минулому. Тому що зараз він продовжується, і насправді ми ж бачимо, що ця війна, вона вже не просто там на сході України, вона на сході Європи, і про це міжнародні лідери полемізують вже відкрито. Ви ж чули вже неодноразову заяву керівника німецької розвідки, який сказав, що ми незацікавлені в тому, щоб війна в Україні закінчилась до 2030-го року, бо чим швидше вона закінчиться в Україні, тим швидше вона починається в Європі. І так само про це вже говорять Фінляндія, Британія, Німеччина, і вони всі про це говорять, і це чомусь не звучить в ефірі на такий широкий загал. Бо це для нас для всіх повинно говорити про те, що війна, скоріше все, скоро не закінчиться. Тоді як можна говорити про те, як переживати цей травматичний досвід? Ми повинні, скоріш за все, говорити про те, як адаптуватися до постійного переживання цього травматичного досвіду. Як бачити якийсь промінець надії попереду, безпосередньо локально, в своїй сім’ї, в своєму будинку, на своїй вулиці, в своєму місті і в цілому для України. А по суті, ми можемо скоро вже говорити і про всю Європу, чи й про весь світ, бо ті події, які відбувається в світі, вони ж не є чимось для нас таким недосяжним, бо ми ж всі читаємо новини, ми ж можемо аналізувати джерела і трошки критичного мислення нам дозволяє зробити висновок про те, що це складна ситуація, яка не стосується тільки Херсона чи Києва, вона стосується вже всієї Європи.
Андрій Куликов:
-У чому полягає щоденна робота вашої громадської організації «Місто Сили»?
Євген Гілін:
-Гуманітарна допомога, ремонт житла, постраждалого від обстрілів, надання будівельних матеріалів тим домоволодінням, які можуть самі облаштувати своє житло і не потребують послуг ремонтних бригад, правова допомога, відновлення документів, реєстрація збитків, бо ми хочемо, щоб кожна копійка збитків українських співвітчизників була зареєстрована, всюди, де тільки можливо. Ми активно полемізуємо тему компенсаційних механізмів, співпрацюємо з Міжнародним реєстром збитків, і хотіли б, щоб кожен українець, незалежно від того, він у Херсоні чи в Києві, не пошкодував однієї години свого часу і зареєстрував заяву про вимушене переселення, про втрату близької людини, про збитки, завдані житлу або рухому майну. І вже доступна реєстрація збитків на окупованій території. І ці речі ми повинні активно комунікувати, бо реально кожна копійка має бути відшкодована, кожній людині. І на відміну від часів Другої світової війни, коли був тільки Нюрнбернський трибунал, ми зараз маємо набагато більше інструментів. Зараз масштабних таких інструментів вже понад 10, і ними треба користуватися. Ну і, безумовно, ми працюємо з інклюзією і безбар’єрністю, тому що, на жаль, зараз все більше стає наших співвітчизників, які мають не таке повноцінне тіло, як ми з вами, на жаль, і вони потребують особливого ставлення, особливого процесу інтеграції в це суспільство. А суспільство наше все-таки з цими шаблонами пострадянськими не готове приймати людей маломобільних повноцінно.
Вікторія Єсауленко:
-Для мене найважливіший проєкт, найдорожчий моєму серцю, це в Херсоні у нас є Центр розвитку матері і дитини. І в березні ми відкрили ще Центр для підлітків «Майбутнє Херсонщини». Це там безпечний простір, куди діти приходять гратися, займатися.
Андрій Куликов:
-Більш-менш знаючи Херсон, я важко уявляю, де там може бути безпечний простір.
Вікторія Єсауленко:
-Умовно безпечний, скажімо так.
Андрій Куликов
-Навіть вже на Шуменський прилітає, так?
Вікторія Єсауленко:
-Правда, правда.
Андрій Куликов:
-І останнє запитання. Євген, змальовуючи ситуацію в Херсонській області, сказав, і військові про це кажуть, на підставі розмови Євгена зі своїми друзями-військовими, що немає сил відтіснити росіян на бодай 30 кілометрів від лівого берега Дніпра, щоб хоч якось убезпечити від артилерійських обстрілів. Запитання: а на що сили є?
Вікторія Єсауленко:
– У мене є сили на інформаційну підтримку нашої діяльності. Я хочу, щоб Україна знала, що Херсон у небезпеці. Щоб створювали якісь програми. Нам допомагають міжнародні донори, так, але мені хочеться, щоб була якась державна програма стратегічна – що робити з Херсоном, як захистити херсонців? І я готова працювати 24/7 на це.
Євген Гілін:
-Ну, як би локально те, що можна робити зараз, це протидія повітряній загрозі, цим дронам, FPV, «мавікам», які зараз в Херсоні просто тотально тероризують цивільне населення, і насправді видно, як воно все відбувається. Тобто, тільки за останні кілька днів більше 30 людей поранено і вбито, там і працівники медичні, і ДСНСники. І мобільні вогневі групи військові, вони просто по місцю відстрілюють ці дрони, убезпечуючи таким чином цивільне населення. Безумовно, це зміцнення укріплення на правому березі, це те, що можна робити, це відбувається. Безумовно, постійна зміна дислокації, переміщення наших підрозділів для стримування ворога там, на лівому березі. Але мені відомо також, що є деякі зони, в яких наші військові, вже перебуваючи на лівому березі, стримують підступ в деяких ділянках російських військ. Ну і, безумовно, це посилення повітряної безпеки. Ми знаємо, що нещодавно в Херсоні був «Мадяр» і цей захід не пройшов просто так. Насправді, дуже багато корисних речей було зроблено. І те, що зараз посилюється повітряне спостереження тими дронами, тією технікою, яка зараз працює, це теж дуже важливий такий момент для всіх нас, бо ці дрони дають можливість бачити все, що відбувається фізично на землі, і все, що відбувається в повітрі. І ті заходи, які засовують зараз військові, вони, мені здається, є надзвичайно корисними, але, звісно, таки неабсолютними. Хоча, знову ж таки, що б могло бути таким абсолютним, щоб дозволило б знешкодити дрони російські на підльоті до правобережної Херсонщини і при цьому не завадити нашим дронам вилітати з правобережної Херсонщини на лівий берег, мені складно про це судити.